mathew_verdi

Wed, 18 Nov 2009 08:33:55 GMT

Вот так бывает:грусть прийдет,
Печать печали на чело ложится,
И знаешь ты: мне нужен тот,
Кто мысли все и сны заполонил.
Любил ли он? - Быть может он любил.
Но далеко избранник грез, о ком пролито
много слез.
В подушку, в темноте, на подоконнике, везде...
И знает лишь луна, была ли в том его вина.
Давно уж у него очаг другой, другое сердце,
Он не твой.
Забудь его, его прости, не понял счастья он,
а ты...

Пути пересекаются всегда,
Пускай хранит тебя звезда...

Fri, 21 Dec 2007 11:19:27 GMT

Тебя любить я продолжаю
И образ твой в душе храню
С лицом твоим я засыпаю,
И с ним на утро я встаю.
Быт может и безумный я,
Быть может сумасшедший,
Но не могу прожитья без тебя
И ты прекрасна, как с утра заря.
Ах, я безумец, я люблю тебя!
За сим откланяться прошу.
Онегин
P.S. Я ответа жду.

Wed, 12 Dec 2007 08:07:43 GMT

Уже 34 недели!!! :)

Fri, 07 Dec 2007 14:35:37 GMT

Скоро я стану папой!!! :)

Thu, 18 Oct 2007 06:41:19 GMT

Як беззупинно плине все,
А він стоїть, не відаючи часу,
Не відає мій Харків меж,
Бо він в серцях людей і в моїм серці теж.
Одразу місто це я полюбив,
Коли побачив я його, коли відчув душею,
Що більш не зможу я без області цієї,
Що поріднюся скоро з нею.
Хтось каже, Харків - місто сіре,
Хтось каже - як тут можна жити.
На це я відповім всім - не можу я це місто не любити.
І барвами наповнені усі,
Тут можна жити, слово честі.
Найкраще місто в світі,
Харків. нам тут жити.

Thu, 30 Aug 2007 13:25:50 GMT

Вдыхаю воздух с упоеньем,
Прошло немало времени с тех пор,
Когда искал я образ свой нерукотворный
И задыхался от оков.
Не потерял я шанс свой
И Ночь мне помогла.
Теперь я точно знаю, кто Она
Моя пленящая Незнакомка из
воздуха и сна.
Сейчас я вместе только с Ней
И мы гуляем вдоль аллей.
И счастье большего не надо,
Наташа,ты моя отрада.

Thu, 30 Aug 2007 13:21:37 GMT

Віє вітер на долині,
Віє - повіває,
Козак із дівчиною стоїть - розмовляє.
Не плач, моя люба, не плач, голубко,
Козака шабля не бере, куля оминає.
Прийду швидко із перемогою,
Прийду - розцілую.
І на своїй землі - ненці заживу - запаную.
Заведу своїх волів, будем краще ми панів.
Будуть діти підростати,
Батька й мати поважати.
Підростайте швидше, діти,
На Вкраїні милій жити.

У меня сегодня День Рождения

Wed, 15 Aug 2007 13:27:45 GMT

Это написала моя любимая Наташенька

Tue, 05 Jun 2007 07:03:09 GMT

Мовчи. Не руш ні словом, чи то
порухом спокою.
З наївних сподівань
втечу рікою.
Поміж доріг далеких, замріяних
На дзвінкий сміх плесну
гарячою хвилею.

Забудь про все, що сталось
поміж нами.
Минулась казка, не заглушиш
крику ран.
Як втаємничена загадка
Майне в очах
неопалима згадка.

Это написала моя любимая Наташенька

Tue, 05 Jun 2007 06:59:04 GMT

Стежини перетнулись і розбіглись,
У далині загубився їх слід.
Дві посмішки сяйнули і зомліли,
Неначе білий яблуневий цвіт.

Тривога на обличчя прилягла,
А руки...ледь тремтіли в хвилюванні,
Бо тільки той, що віддано кохав,
Боїться втратить марні сподівання.

Это написала моя любимая Наташенька

Tue, 05 Jun 2007 06:55:38 GMT

Автострада, перегони,
метушня.
Безліч вогників,
Упала десь зоря.
Потемнішало прочинене
вікно.
Раптом стало до безглуздя
все одно:
що лунає - реквієм чи серенада,
що минає - пристрасть чи відрада;
що ступає,
що сміється,
що болить.
Те що трапилось, того не
оживить.

Это написала моя любимая Наташенька

Tue, 05 Jun 2007 06:52:01 GMT

Жовті, ще недоспані, жоржини
Допивають сік дощу.
Вже у теплі їх глибини
Вечір ронить тишину.
Чи вода,
чи роса,
чи сльоза
Янтарем покотилась
з листків.
Десь давно відшуміла гроза -
Колір сонячний квіти змивають
слізьми.

Это написала моя любимая Наташенька

Tue, 05 Jun 2007 06:48:42 GMT

Зорі в тихому мінорі
Розказали,
Як тобі вони мережану
Стежку прокладали.
Розказали,
Як купались
У твоїх очах.
Розказали,
Як стрічались
На твоїх плечах.
І як стиха пригортали,
обіймали.
І про дівчину кохану
нагадали.

Tue, 05 Jun 2007 06:44:40 GMT

Просто ты не такой как все,
Не понять никому, что творится в душе,
Просто ты не такой, как все,
И слеза кипит на душе,
Просто ты не такой, как все,
Ты ранимый иль злой - никого рядом с тобой.
Просто ты не такой, как все,
Солнце светит и птицы поют...
Ты один - сам себе бог и господин.
Просто ты не такой, как все,
И исчезнут все во мгле,
Просто ты не такой, как все...

Tue, 05 Jun 2007 06:36:44 GMT

Блики света, пятна тьмы,
Об этом знаем только мы.
Бывыает всякое у нас:
Потом, теперь и сейчас.
Мы прожигаем жизнь
Иль тихо тлеем,
Но однозначно жить мы не умеем.
Понять поступки человека - открытье века.
Но не пытайся их понять:
Живи, люби или опять
Начнешь вопросы без ответа задавать.
И если пламя ты - согреешь многих,
Но жизнь твоя не будет долгой,
Иль тлей - протянешь дольше,
Но не согреешь никого ты боьше.
В расчет не берешься даже ты -
красивая жизнь - мечты.
Ты выбор сделай сам,
А правильность поймешь ты только ТАМ...

Tue, 05 Jun 2007 06:24:16 GMT

Ночь. Луна.
Ты одна.
Тучи бегут.
Волки песнь поют.
Поздний час.
Спят все люди сейчас.
Прошла ты милицейский пост.
А дальше лишь погост.
Дорога к дому не близка.
Через погост довольно коротка.
Иди сюда. Да! Да! Да!
Ну вот и все. Дыханье чаще.
Удар ножа. Быть может это счастье?
У свежей могилы я тихо стою.
Людей слишком много.
Я всех их убью...

Tue, 05 Jun 2007 06:15:00 GMT

Закрылась за тобою дверь,
Остался я один теперь,
Но не один я в этом мире,
А на столе остатки пира,
Все в крови и в ине,
И убирать прийдется мне.
И если захочу тебя опять я пригласить,
Прийдется мне кого-то вновь убить.
Да, нелегко судьбу творить,
Я каннибал, и этим буду жить...

Вариации на тему "Мастера и Маргариты"

Tue, 05 Jun 2007 06:11:23 GMT

О Тебе все грезы и мечты,
И в снах есть только Ты.
Но не известно мне, где Он
И из души услышу горький стон...
Я шла по улице, несла в руках цветы,
Тогда-то и увидел меня Ты.
И те ужасные цветы я не забуду,
как и Ты.
Я знала, знала без сомненья, что это
будет День Любви Рожденье.
И породнили нас на небесах,
Теперь Тебя я вижу только в снах...

Это написал мой друг Дима Зубаха

Tue, 05 Jun 2007 06:07:57 GMT

Ты затмила весь свет, что я видел вокруг,
Нежнее твоих я не чувствовал рук,
Твои поцелуи к звезде вознесут,
В душе о тебе лишь мечтанья живут.

Tue, 05 Jun 2007 06:05:45 GMT

Закрылись райские врата,
Сюда Адаму и Еве не вернуться никогда,
Теперь скитания их путь,
И ничего нельзя назад вернуть.
В страданьях, муках жизнь идет.
Ты проклят иль наоборот?
Что лучше: в невиденье и счастье
в рае жить?
Иль яблоко познания вкусить
И в знаниях любить?
Вопрос сей не имеет точного ответа,
Подумайте об этом, дети.
Вкусить Вам яблоко иль жить
в раю, Вам строить жизнь свою...

Не мое, решил опубликовать

Mon, 04 Jun 2007 14:39:45 GMT

Що таке кохання? Це коли шалено б'ється серце, тікає в п'яти або стирчить посеред горла і перекриває дихання? Коли ти чуєш його удари у себе в вухах і не знаєш, куди від цього подітися, бо нема куди діватись? Коли підгинаються ноги, стають ватяними і зовсім не твоїми, і ти не знаєш, що казати, і картаєш себе за те, що твоє мовлення не слухається, а лепече щось незрозуміле і зовсім не те, що переповнює тебе всього аж по вінця, і досягає неба, і летить аж до неба, і падає в небо, а може, все ж таки вниз?..
А де той низ? Чи не в небі? А може, в серці? А може його немає? Цього низу? Може, все просто вакуум, просто щось, без верху і низу, без неба і лету, без серця і ніг, без биття і втеч. Може...
Не тікай, серце, не тікай, думка...
А може, відпустити?...
Не плутайся, небо, верх і низ...
А може, закрутися все в єдиному вирі, без думок і побажань,без цієї дурної математичної логіки...
А може все ж таки не плутайся, зупинись. Нехай буде все зрозумілим: верх і низ, слова, думки, почуття, і зрозумілі сльози, і зрозумілий біль...
А може...

Іноді йде він, як сніг, білий-білий.
І біг іде, байдужий-байдужий.
Біг іде, незважаючи на те, що штовхають його в спину, його просять, закликають бігти, а він йде, а ще гірше, як повзе. І не поспішає... І сміється над мольбами, і заливається сміхом, і захлинається сміхом, і закривається сміхом, і йде, повзе, чалапає.
Ну і хай?!
А ти щось можеш зробити!
А ти щось можеш зробити?
А ти нічого не можеш зробити!
Я нічого не можу зробити!
Я нічого не роблю!
Я нічого не зроблю!..
свій варіант...
нема варіанту...
Маєш право
навіть на помилку...
Але чи маєш право?

То ж ти знаєш, що таке кохання???

Mon, 04 Jun 2007 14:23:11 GMT

Она. Зима.
Смешалось все.
И солнце и луна.
Любовь и глубина.
И сон, и бред.
Назад дороги нет.
Не жди ответ.
Тьма и свет.
Тьма и свет.
Нет. Взлети.
Лети. И стих
ты мой сейчас прочти.
Прости. Быть может долго
я в пути.
И память обо мне ты чти...

Обо мне написал Петр Степанович Кабалянц, мой преподаватель

Mon, 04 Jun 2007 14:20:14 GMT

Дима - левая рука,
Дима - правая рука,
Обещал остаться, быть,
Но исчез и на всегда.

Кто-то слишком осторожен,
Кто-то нежен, кто-то брошен,
Нету Димы, нету кайфа,
Не зачем смотреть кино.

Но последнее движение,
Как улыбка воскресения,
Как извечная попытка,
Дима снова возвращением
Неответ на невопрос.

Mon, 04 Jun 2007 14:16:41 GMT

Идешь и падает листва.
Скоро прийдет зима.
Будешь сидеть у окна.
Одна. Опять одна.
И чаша терпенья полна.
До дна. Пей до дна.
Снега белого стена.
Гуляй. Без сна.
Счастье и к тебе прийдет.
Обнимет и вот:
Сидишь ты у окна. Не одна.
Пьешь горячий чай с вареньем.
Весна.

Вариации на тему "Собор Парижской Богоматери"

Mon, 04 Jun 2007 14:14:14 GMT

И не скрывают омерзенья на лице,
Все, кто встречаются мне.
И все считают лишь шутом,
посмешищем и горбуном.
Да, может я уродлив, груб
И жизнь моя лишь колокольный звук,
Но полюбить могу и я
И изменится жизнь моя.
Ты не смотри на внешнее уродство,
В душе моей таится благородство,
И верным быть могу слугой,
Лишь только б быть с тобой.
И коль пойдешь ты в мир иной,
С улыбкой последую за тобой...
И скоро вместе их найдут,
Быть может они уже на небесах поют...